Інтерв'ю з В. Перваком

Віталій Первак народився 15 серпня 1970 року в м. Старокостянтинів Хмельницької обл. В 4 класі почав займатися у футбольній секції. У старших класах виступав за дорослу команду місцевого заводу “Металіст”. Навчаючись у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (факультет фізвиховання), захищав кольори вузівської футбольної команди.  У 22 роки дебютував у професійній команді “Карпати” з Мукачевого. За довгу спортивну кар’єру пограв ще у командах: “Случ” Красилів, “Поліграфтехніка“ Олександрія, “Волинь” Луцьк, “Прикарпаття” Івано-Франківськ, ПФК ”Олександрія”, “Нива” Вінниця. За тернопільську “Ниву” на позиції захисника Віталій Миколайович зіграв у трьох чемпіонатах (1997/98, 1998/99, 2008/09) 85 матчів та зумів відзначитися чотирма забитими голами.
Разом з дружиною Ольгою Віталій Первак виховує доньку Олю (15 років).

Капітан тернопільської “Ниви”, оплот її оборонних редутів Віталій Первак завжди користувався авторитетом у колег-футболістів, тренерів та вболівальників незалежно від команд, за які виступав. Віталій Миколайович Тернопіль та Олександрію вважає своїми другими домівками. У “Ниві” він провів два сезони у вищій українській лізі, з “Нивою” пан Віталій цьогоріч виборов путівку до першої ліги, в нашому місті у нього помешкання, тут живе він, його дружина та донька. Саме з Тернополем планує пов’язати своє майбутнє життя рекордсмен українського футболу за кількістю проведених матчів у чемпіонатах незалежної України. Саме Віталій Первак, а не хтось інших, нині має 477 зіграних поєдинків у чемпіонатах України, і саме він може стати першим футболістом, який перетне символічну позначку в півтисячі проведених матчів. Ми попросили рекордсмена розповісти про секрет футбольного довголіття та про успішний сезон 2008/09 рр.

– Народився я, – розпочав розмову капітан “Ниви”, – у Старокостянтинові. У часи мого дитинства всі хлопчаки, в тому числі і я, марили футболом, а зимою – хокеєм. На футбол мене привів друг Володя. Було тоді мені 10 років і навчався я в 4 класі. Азів футболу навчив тренер Володимир Романець у секції, яка діяла при заводі “Металіст”. Тренувався я, не дивлячись на погодні умови, виключно на вулиці. Аж до переходу в команду майстрів не знав, що таке грати у футбол у залі. Зимою умудрявся після тренування брати ключку і йти на річку грати у хокей.

– Більшість своєї професійної кар’єри Ви грали у захисті. А чи одразу тренери поставили Вас боронити ворота?

– У дитячо-юнацьких командах грав у нападі. На одному з турнірів був навіть кращим бомбардиром. З роками, коли почав виступати за дорослу команду рідного міста (10-11 класи), тренери помітили, що швидкості, яка притаманна атакуючим гравцям, мені бракує (100 м біг не швидше, як за 13 сек.) і сказали, щоб я закрив позицію захисника. З тих пір і донині граю у захисті.

– А як батьки поставилися до вашого футбольного вибору?

– Батьки підтримували мене, щоправда, мама, коли приносив зі школи погані оцінки, заявляла, що не пустить більше на тренування. Але до цього справа не доходила, бо оцінки швидко виправляв.

– Ви досить пізно дебютували у професійному футболі.

– Одразу після школи мною цікавилися тренери хмельницького “Поділля”, кілька разів запрошували на оглядини, але далі слів справа не йшла. А коли настала черга визначатися з майбутньою професією, я обрав Кам’янець-Подільський педагогічний інститут, де паралельно із навчанням грав у футбол за тамтешню студентську команду. Особливих привілей футболістам не було, навчалися, як всі, могли допомогти нам із заліками лише у таких предметах, як фізіологія, біомеханіка тощо.

– А де відпочивали студенти-футболісти?

– На дискотеках, танцях. Щоправда, ніхто спиртного не вживав. Могли взяти пляшку вина чи пива. Вперше спробував смак пива лише на 2-му курсі, та й то випадково. Після матчу в Луцьку було дуже спекотно, автобус зупинився біля бочки з пивом. Поки тренер пішов у магазин, футболісти швиденько пішли за пивом і з такою швидкістю його випили!

– Доля Вас кидала по різних командах?

– Після закінчення вузу запрошень з майстрівських команд не надходило і я майже два роки працював тренером у Старокостянтинівській спортивній школі. А далі був мій дебют у професійному футболі. Тренер Григорій Іщенко запросив до “Карпат” з Мукачевого (перша ліга). Грав за “копійки” (75-100 доларів на місяць). Та для мене тоді гроші не були на першому місці, адже хотів себе спробувати на високому рівні. Коли “Карпати” вилетіли з першої ліги, перейшов до Олександрії, потім рік грав у Луцьку, доки мене не запросив до Тернополя другий тренер тернопільської “Ниви”, мій земляк Леонід Іщук. “Ниві” мій трансфер обійшовся в межах 8-10 тис. доларів. Далі, погравши ще в Івано-Франківську, Вінниці та двічі в Олександрії, Ігор Біскуп натякнув, мовляв, прийшов час повертатися додому. Зустрівшись минулого літа з президентом “Ниви” Степаном Рубаєм, прийняв рішення повернутися до Тернополя. З болем у серці залишив Олександрію, за яку з двома перервами відіграв у всіх лігах сім років. 

– В якій з перелічених Вами команд можна було заробити хороші гроші?

– У Тернополі в ті часи непогано платили. Саме тут я заробив трикімнатну квартиру, отримав хороші підйомні. При Яворському фінансових проблем футболісти не відчували, вони, ці проблеми, прийшли згодом, коли почалися затримки з виплатою зарплати, преміальних. Хоча про Тернопіль того часу залишилися тільки приємні спогади. Скажімо, з боргами власники ФК “Нива” розрахувалися, як тільки я перейшов до івано-франківського “Прикарпаття”. Щоправда, і Тернопіль отримав за мене непогану компенсацію – 25 тис. доларів.

– Пригадайте світ перший матч та гол у професійній кар’єрі.

– Перший матч зіграв у Мукачевому проти полтавської “Ворскли”. Незважаючи на свої 22 роки, мав велике бажання грати і перемагати, сильно переживав. Зіграв у тому поєдинку 15 хвилин, можливо, одного разу відібрав у суперника м’яча... Перший гол забив граючи у нападі. В Мукачевому почалися проблеми, лідери залишили команду, і мене на кілька ігор перевели у форварди. Так-от, я умудрився принциповому супернику – ужгородському “Закарпаттю” забити гол. Що ж до вирішальних голів, то такі забивав і за “Ниву” у вищій лізі. В матчі з кіровоградською “Зіркою” зрівняв рахунок, та згодом партнери вирвали перемогу. А запорізькому “Металургові” зумів забити переможний гол на третій компенсованій хвилині.

– За рахунок яких факторів “Нива” цьогоріч виборола путівку до першої ліги?

– Доля нагородила футболістів “Ниви” за терпіння. Були складні дні, коли команда не мала наміру їхати на першу весняну гру в Хмельницький чи в ту ж Вінницю. Президент, головний тренер, капітан переконали футболістів, що потрібно їхати і грати. Добре, що наші слова дійшли до молодих футболістів. Хто не витримав – той поїхав з Тернополя, хто витримав – залишився і був винагороджений. На сьогодні з гравцями розрахувалися на 50-60%, борг є лише за минулий рік.

Бліц-опитування

– Привідкрийте секрет спортивного довголіття?
– Можливо тому досі граю, що пізно почав пити пиво (сміється – авт.). А якщо серйозно, то, напевно що, з одного боку, пізно почав виступати на високому рівні, відповідно ще не награвся, а з іншого, в усьому треба знати міру – знав коли і скільки можна випити того ж пива. 

– Чи можна в Україні на футболі заробити великі статки?
– Звичайно. Для цього потрібно дуже добре грати у футбол. Не скажу, що я забезпечена людина, але дещо за свою довгу футбольну кар’єру заробив – квартиру, автомобіль “Фольксваген Пассат” тощо.

– Як знайомляться футболісти з дівчатами?
– В мене було все банально. З майбутньою дружиною навчався в одному класі. Хоча зустрічатися почали лише під час навчання у вузах. Весілля ж справили після закінчення інститутів.

– Чи не дорікає Вам дружина, що Ви постійно в роз’їздах, на тренувальних зборах, граєте за команди інших міст?
– Їй важко, бо дружина футболіста заради кар’єри чоловіка жертвує особистим життям, власною кар’єрою тощо. Скажімо, моя дружина практично не їздила зі мною по тих командах, де я виступав – не було житлових умов та й не хотіли зривати з місця доньку. 

– Ким себе бачите після завершення кар’єри футболіста?
– Однозначно, “Нива” буде моєю останньою командою. Що буду робити далі? Загадувати не хочу. До бізнесу жилки немає. Можливо, перейду на тренерську роботу. Скажімо, приймаючи запрошення “Ниви”, була домовленість грати, скільки грається, а потім спробувати свої сили на тренерській ниві.

Віталій Попович